Саме з цієї історії і починається історія виникнення ідеї та створення фонду, вибору діяльності та всього належного. Почалося все з того, що в журналі CNN написали про діяльність готелю під час окупації Києва і цього вечора було не до сну. Одразу ж багато людей почали писати добрі слова підтримки та бажання допомогти фінансово. Але серед усіх цих повідомлень було ще одне з пропозицією знайти нові сім’ї для тварин, які потребують цього. Звичайно ж, такий шанс упускати було не можна, до того ж був днями до цього повідомлення вдалий приклад евакуації собачки, що була в готелі Дог Сіті. Можливість врятувати собак і повернути кількох їх власникам дуже сильно окриляла і було вирішено спробувати здійснити цю витівку. Дівчата з Австрії підійшли з північною відповідальністю і ми заздалегідь обговорили всі документи та нюанси з нашого боку. Ми їм відправили профілі різних собачок і вони одразу шукали для них нові будинки у себе.
Єдине все ускладнював той нюанс, що вікно зустрічі з австріяками було дуже обмежене і треба було обов’язково підлаштуватися під їхню дату час і ніяк не можна було цю годину Х зрушити з нашого боку. А головне, що треба було організувати все за 4 дні. Це були максимально насичені і без сну дні, зате на момент завантаження собак у машину 11 із 15 вже їхати до певних родин, а не на перетримку чи притулок.
Спочатку ми шукали машину, щоб доставити всіх собачок до кордону, або хоча б до Львова. Дали оголошення в сториз і або ми такі наївні або зіграло роль те, що війна тільки недавно почалася і безліч людей намагалося об’єднуватися і допомагати, думали що всі такі, але на жаль виявилося, що не всі. Знайшли одну машину, заплатили аванс, але, на жаль, нас кинули. Ми щиро сподіваємося, що нас просто розвели на гроші, а людина жива, бо в такі дні, на жаль, могла і загинути на війні. Тому зла ми на нього не тримали, адже життя важливіше. Через цю ситуацію в день, коли треба було виїжджати, ми опинилися без машини і все от ось мало зірватися.
Якимось дивом так склалося, що за сніданком мені дали контакт транспортної компанії, яка погодилася перевести собак до кордону та ще й транспорт був у наявності і протягом години від дзвінка машина вже стояла під завантаження. Ми завантажили всіх собачок у машину, добре зафіксували та відправили у нове життя дітей. Звичайно ж водій не може дати належного догляду тваринам, йому за іншим треба стежити, тому як супровід вирушила чудова дівчина, яка нам дуже, дуже сильно допомогла: вигулювала їх, годувала, напувала, доглядала, стежила, щоб вони добре почували себе. Нагадаю, що це було 10 березня, коли війна тільки-но почалася, всі бояться що-небудь робити, кудись виїжджати і всі дороги в нескінченних блок постах та перевірках. Треба мати не дуже сміливість, щоб погодитися на таку поїздку. Тому особлива подяка Яні.
Рухалися вони набагато швидше, ніж ми припускали, і вже о 3-й ранку вони були в Мукачеві біля кордону. Наша машина була в місці зустрічі на 15 годин раніше за план. Але як завжди, дорога буває непередбачуваною і цього разу непростою дорогою виявилася у волонтерів з Австрії. Кілька разів були непередбачувані обставини, черги і їм часто доводилося зупинятися. За підсумками вони запізнилися на 4:00 від запланованого часу. Благо Яна не була одна, до неї приїхала Оля, яка теж допомагала стежити за собачками на протязі такого тривалого часу, не сидіти їм увесь час у клітках. Щоб спростити ситуація Яна та Оля вирішили під’їхати безпосередньо до кордону, щоб хлопцям з Австрії менше кілометрів їхати територією України, адже це теж хвилююче пересуватися в країні, де йде війна.
Декілька годин волонтери з Австрії не виходили на зв’язок і не відповідали ні на повідомлення ні на дзвінки, що ми вже почали думати, що все було марно і ніхто не приїде. Але як законослухняні люди, за кермом вони просто не брали телефон у руки і проходження кордону зайняло також більше часу, ніж вони розраховували. І хоч з Австрії приїхало 2 укомплектовані машини для перевезення собак, усіх посадили в одну машину. Все мало бути добре, всі собаки себе добре поводилися, всі паспорти та документи у них були на руках і нічого не віщувало біди.
Але тут дзвінок о 2-й ранку – собак не пускають без пояснення причин, все нічого не вийде, паніка. Другу машину без собак пропустили, і вони поїхали, а одна жінка з усіма собаками одна в машині і не зрозуміло, що робити. У такий ранок немає можливості комусь дзвонити і що-небудь вирішувати, тому після години метань в істериці ми вирішили, що треба трохи поспати і вранці вже вирішувати проблему поступово. О 6-й ранку вони знову спробували пройти кордон, але знову невдача. Тоді ми вирішили, що варто змінити стратегію та поїхати через кордон іншої країни. До того ж, відстань дороги давала змогу якось вирішити це питання.
Стрес був не тільки з нашого боку за собак, яких ми відправили здавалося б на краще життя, але й у нових власників з Австрії, які теж сильно переживали і кілька з них об’єдналися і сіли по машинах ❤️ у бік кордону, щоб поїхати та забрати своїх нових улюбленців з кордону і звичайно ж допомогти жінці з Австрії, яка вже третю добу була за кермом і сильно втомлена. І яким би великим не був світ, але завдяки сучасним технологіям і можливістю зв’язатися віддалено питання було вирішено і після декількох годин стояння на кордоні, нашу машину з собаками пропустили і нарешті ми змогли дихати на повні груди.
Як у будь-якому фільмі тут у нас траплялися і чудеса і розпал пристрастей, коли були впевнені, що все пропало, що собак ми не повернемо і не зрозуміло, чи все буде з ними добре. А за час блукань собак між кордонами, на посліду трапилося ще одне диво, всі собаки, що їхали в машині, знайшли своїх нових господарів і їхали в люблячі сім’ї, навіть собаки зі складнощами, наприклад, яким потрібне довічне лікування. І хоч поїздка була складною як морально для нас, так і для собак, але того варто було
